Форма Всесвіту – все ще загадка. Нещодавно вчені висунули нову версію.
Чи має Всесвіт форму нескінченної «вісімки»? Може це ідеально плоска піца? Можливо, він більше схожий на фрикадельку чи равіолі? Або, можливо, на пончик? Усі ці версії з різним ступенем математичної обґрунтованості вже існують.
Міжнародна група космологів, яка нещодавно сформувала групу під назвою COMPACT Collaboration, проаналізувала мікрохвильове випромінювання, яке залишилося після Великого вибуху, і дійшла висновку, що ніщо в його закономірностях не виключає останнього, якщо пампушок принаймні викривиться в правильному напрямку, повідомляє ScienceAlert.
Оскільки «кривий космічний пончик» не є математичним терміном (поки що), дослідники використовують термін «3-тор» для опису приголомшливої можливості. Всесвіт може бути гігантським кривим дзеркалом, де простір-час вигинається в усіх напрямках, даючи змогу вам (теоретично) побачити власну потилицю, якщо досить сильно примружитися.
Приблизно 13,8 мільярда років тому Всесвіт був втиснутий у неймовірно маленький простір, який наука ще має описати, що вимагає поєднання квантової фізики та загальної теорії відносності, якого ще немає. У якийсь момент Всесвіт розширився настільки, що частина його електромагнітного випромінювання змогла уникнути щільних скупчень електронів і атомних ядер, що народжуються. Це «світіння» низької енергії називається космічним мікрохвильовим фоном. Картування тонких змін світіння реліктового випромінювання може дати приблизне уявлення про те, який вигляд мали перші моменти розширення.
Якщо це пончик, Всесвіт був би топологічно плоским, як піца, тільки з повторюваними закономірностями. На жаль, явних ознак цих замкнутих петель простору і часу в реліктовому випромінюванні поки не видно, але члени колаборації COMPACT стверджують, що не слід поспішати з висновками.
У своїй публікації команда стверджує, що Всесвіт екзотичної форми викривленого пончика «3-тора», сумісний із реліктовим випромінюванням. Тобто це такі версії тора, які спотворюють світло таким чином, що закономірності не видно, але вони зберігаються. Пошук цих взаємозв’язків може розкрити екзотичні особливості загальної форми нашого Всесвіту, можливо, з вигинами й кривими, які потребуватимуть пояснення за допомогою нової фізики.