Дослідники з Лозаннського університету виявили незвичайну стратегію полювання в павука Uloborus plumipes, що мешкає в Європі й Африці. Арахнід компенсує брак звичайного отруйного апарату, використовуючи отруйні травні ферменти, які наносить на шовкові кокони зі своїми жертвами. Про це розповідає Science Alert.
Павук Uloborus plumipes, відомий також як павук із перистими лапами, мешкає в регіонах Європи та Африки. Тривалий час науковці вважали цей вид відносно нешкідливим для комах через відсутність у нього звичайних отруйних залоз. Проте нове дослідження докорінно змінило уявлення про полювальні здібності цього арахніда.
Експериментальні дослідження показали надзвичайну ефективність альтернативного способу полювання павука. Uloborus plumipes щільно обгортає здобич шовковими нитками, створюючи надійний кокон, після чого покриває його поверхню отруйними травними ферментами з власного шлунка. Ці речовини швидко паралізують жертву й призводять до її загибелі.
Під час лабораторних випробувань учені встановили, що шлункові виділення павука демонструють високу смертоносність. Отрути вбивають половину піддослідних плодових мух уже протягом години після безпосереднього дотику. Така швидкодія робить цей спосіб полювання надзвичайно ефективним.
Дослідники провели докладний розбір хімічного складу отруйних виділень павука. З’ясувалося, що ферменти Uloborus plumipes схожі на травні речовини інших видів павуків, зокрема тих, що мають повноцінні отруйні залози. Отрути виявилися схожими з травними ферментами інших павуків, включаючи види з повноцінною отрутою. Це дозволило дослідникам створити гіпотезу про еволюційний розвиток отруйного апарату арахнідів.
«Можливо, ферменти спочатку могли еволюціонувати для травлення, а лише потім їх перепрофілювали для полювання», — зазначає Сяоцзин Пенг, провідний автор дослідження. Така теорія пояснює, чому травні соки павука набули отруйних властивостей і стали ефективною зброєю проти здобичі.
Анатомічні особливості Uloborus plumipes підтверджують неповторність його полювальної стратегії. У цього виду відсутні спеціалізовані канали в хеліцерах — ротових частинах, через які інші павуки впорскують отруту безпосередньо в тіло жертви. Натомість павук розробив новаторський спосіб доставляння токсинів через шовкове покриття кокона.
Науковці припускають, що в процесі еволюції Uloborus plumipes втратив звичайний отруйний апарат, характерний для більшості видів павуків. Однак цю втрату було повністю компенсовано розвитком альтернативного механізму знешкодження здобичі. Павук навчився використовувати власні травні ферменти як зовнішню отруту, що наноситься на поверхню шовкових коконів.
Відкриття показує надзвичайну гнучкість еволюційних процесів у світі арахнідів. Воно розширює розуміння різноманітності полювальних стратегій павуків і показує, як види можуть пристосовуватися до втрати звичайних біологічних знарядь через розвиток альтернативних механізмів виживання.
Це не єдиний випадок виявлення незвичайних мисливських тактик серед павуків. Науковці раніше описали неповторну поведінку павука Araneus ventricosus, що мешкає в Китаї, Японії та Кореї. Цей вид також відмовився від звичайних способів полювання, розробивши складну стратегію маніпулювання світлячками для власних потреб.