Науковці виявили окрему еволюційну лінію колумбійських мамонтів, що жили на теренах сучасної Мексики понад 40 тисяч років тому. Дослідження мітохондріальної дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) спростувало попередні теорії про походження цих доісторичних велетнів і показало їхню генетичну унікальність. Про це повідомляє Phys.org з посиланням на статтю, опубліковану в науковому журналі Science.
Це відкриття стало можливим завдяки масштабним розкопкам на ділянці майбутнього Міжнародного аеропорту Феліпе Анхелес поблизу Мехіко. У 2019 році археологи знайшли тут останки щонайменше 110 мамонтів та інших стародавніх тварин.
Колись ця територія входила до екосистеми стародавнього озера Шалтокан. Саме тут збереглися унікальні палеонтологічні матеріали, які дали змогу переглянути уявлення про еволюцію колумбійського мамонта (Mammuthus columbi).
Упродовж тривалого часу науковці вважали, що колумбійські мамонти Північної й Центральної Америки виникли внаслідок гібридизації двох видів. Згідно з цією теорією, вони походили від схрещування шерстистого мамонта (Mammuthus primigenius) і степового мамонта (Mammuthus trogontherii) приблизно 800-400 тисяч років тому.
Утім, генетичне дослідження мексиканських зразків докорінно змінило це розуміння. Учені проаналізували ДНК, вилучену із зубів знайдених мамонтів. Цей аналіз виявився особливо цінним, адже в теплому кліматі генетичний матеріал зберігається значно гірше, аніж у північних регіонах.
Результати аналізу виявили особливий генетичний кластер, який дослідники назвали Clade 1G. Ця група показала глибокі відмінності від усіх інших відомих північноамериканських ліній мамонтів. За рівнем генетичної унікальності мексиканська популяція виявилася порівнянною з основними лініями цих тварин.
Науковці запропонували нове пояснення цього явища. Вони припускають, що унікальна структура мітохондріальної ДНК могла існувати ще в популяціях шерстистих мамонтів до їхньої можливої гібридизації зі степовою лінією.
Радіовуглецеве датування підтвердило, що ці розбіжні генетичні лінії існували протягом пізнього плейстоцену. Період їхнього існування охоплює проміжок від 40 до 12,7 тисячі років тому.
Дослідники підкреслюють важливість вивчення скам’янілостей із різноманітних географічних регіонів, зокрема тропічних зон. Тільки такий комплексний підхід дає змогу відновити повну картину еволюції вимерлих видів і зрозуміти складність їхнього генетичного розмаїття.