Щороку з настанням тепла з’являються застереження про кліщів — і разом із ними мандрують старі страшилки: нібито вони падають із сосен, живуть лише в тайзі й відкладають яйця просто під шкірою. Біологи давно спростували ці твердження, однак ці хибні уявлення продовжують поширюватися. Розберемо п’ять найживучіших із них.
Міф 1. Кліщ — це комаха
Невеликий розмір і звичка повзати по траві та одягу часто змушують людей зараховувати кліщів до комах. Та це не так. Кліщі належать до павукоподібних — того самого підкласу, що й павуки та скорпіони. Найпростіший спосіб переконатися в цьому — порахувати ноги: у дорослого кліща їх вісім, тоді як у будь-якої комахи — шість. Відрізняється й будова тіла — у комах воно чітко поділене на голову, груди та черевце, а у кліщів такого поділу може не бути або він відбувається інакше. Акарологи — вчені, які спеціально вивчають кліщів, — налічують у світі понад 50 000 видів цих членистоногих. Еволюційні шляхи кліщів і комах розійшлися сотні мільйонів років тому.
Міф 2. З перших морозів кліщі гинуть і взимку не становлять небезпеки
Ця помилка особливо популярна на туристичних форумах, де щиро радять іти до лісу лише в холодну пору. Але зима — це не кінець кліщів, а лише вимушена перерва в їхній активності. Щойно температура повітря опускається до +4 °C, вони впадають у діапаузу — своєрідне заціпеніння, за якого всі процеси в організмі сповільнюються до мінімуму, а паразит може обходитися без їжі впродовж кількох місяців. Зимують кліщі в лісовій підстилці — під шаром опалого листя, хвої та гілочок, де сніговий покрив слугує теплоізолятором. Під шаром снігу завтовшки пів метра температура рідко падає нижче −2…−3 °C, що кліщі переносять без жодної шкоди для себе. Частина особин ховається в нірках мишей і кротів, де взагалі не впадає у сплячку й живиться на господарях упродовж усієї зими. Саме тому перші укуси фіксують уже в березні — щойно з’являються перші проталини. Активними кліщі лишаються аж до стійких осінніх заморозків, а в теплу й сиру погоду можуть дошкуляти й в жовтні.
Міф 3. Кліщ стрибає на жертву з дерева або падає з гілки
Цей міф — чи не найстійкіший. Страх підживлюють розповіді про укуси на шиї або голові: звідси й народжується логіка «впав згори». Насправді кліщі не здатні ні стрибати, ні літати — вони не мають для цього ні відповідних м’язів, ні будь-яких пристосувань, як-от у бліх чи коників. Стратегія полювання кліща значно простіша: він забирається на стеблину трави або низький кущ — зазвичай не вище 1,5 м від землі — і чекає з розставленими передніми лапками, що мають чутливі сенсори. Коли повз проходить людина або тварина, паразит чіпляється за одяг чи шерсть і починає повзти вгору — до відкритої ділянки шкіри, рухаючись проти ворсу тканини. Саме тому кліщів виявляють на шиї, за вухами чи в паху: вони просто доповзають туди знизу. Акарологи підтверджують, що в переважній більшості випадків паразит чіпляється за взуття або штанини.
Міф 4. Кліщі живуть і нападають лише в глухому лісі
Міська людина нерідко переконана: небезпека чатує лише в тайзі чи непролазному лісі. Та кліщам вистачає будь-якого місця з достатньою вологістю, тінню та густою травою. Вони чудово почуваються в міських парках, скверах, на пустирях, кладовищах і навіть на газонах з рідко скошеною травою. Улюблені місця — узлісся, зарості іван-чаю й папороті, висока трава вздовж стежок. Принести паразита додому можна, не виїжджаючи за межі міста: собака чи кішка після прогулянки парком легко принесе на шерсті одного-двох кліщів, а букет польових квітів з узбіччя дороги теж може виявитися небезпечним. На дачній ділянці кліщ може підстерігати в тіні паркану, під кущем малини, у старому листі під яблунею або в нескошеній траві між грядками. А ось асфальт і відкриті сухі поверхні — не їхнє середовище, там вони трапляються вкрай рідко.
Міф 5. Присмоктавшись, кліщ відкладає яйця під шкірою
Напевно, найдивніший міф: нібито кліщ проникає під шкіру, де розмножується, а потім із ранки виповзають сотні дрібних паразитів. Насправді лісові іксодові кліщі — саме ті, що переносять кліщовий вірусний енцефаліт (КВЕ) і хворобу Лайма — фізично не здатні відкладати яйця в шкіру будь-якого ссавця. Самка кліща, яка насмокталася крові, збільшується в розмірі у сотні разів — з двох-трьох міліметрів до півтора сантиметра. Після цього вона відпадає від господаря — зазвичай на четвертий-сьомий день — і вирушає шукати відповідне місце для кладки: лісову підстилку, трухлявий пень, щілину під каменем або нору гризуна, де є достатня вологість (не менше 80%) і захист від прямих сонячних променів. В одній кладці може бути від 1 000 до 15 000 яєць — але жодне з них не потрапить під шкіру людини.
Варто окремо згадати мікроскопічних коростяних кліщів (Sarcoptes scabiei), які справді здатні проникати у верхні шари епідермісу й прокладати там ходи. Проте вони належать до зовсім іншого ряду членистоногих, не пов’язаного з лісовими кровосисами, і не переносять КВЕ чи хворобу Лайма.
Отже, лісовий кліщ не відкладає яйця під шкірою і не падає з дерев. Утім, це не означає, що його варто недооцінювати: паразит активний значно довше, ніж заведено вважати, й зустріти його можна набагато ближче до дому, ніж здається.