Науковці Палеонтологічного інституту Російської академії наук (РАН) завершили вивчення скам’янілих фрагментів щелепи величезного хижака з епохи міоцену. Знахідки з Косякінського кар’єру на Ставропіллі дали змогу встановити новий вид найдавнішого ведмедя — Huracan borissiaki (Уракан Борисяка). Про це повідомляється в науковому журналі Doklady Biological Sciences.
Науковці обрали назву роду на честь Уракана — міфічного божества вітру й бурі в культурі мая. Саме від цього слова походить сучасний термін «ураган». Через асоціацію зі стихійною силою цих давніх хижаків часто називають «штормовими ведмедями». Така назва підкреслює їхні разючі розміри, силу й швидкість рухів.
Уракан Борисяка належить до групи вимерлих гігантських ведмедів — агріотеріанів (Agriotheriini). Ці давні тварини жили на величезних територіях пізнього міоцену й раннього плейстоцену в Європі, Азії, Африці та Північній Америці. За розмірами вони відповідали великим сучасним бурим ведмедям із вагою до 700 кг. Агріотеріани могли швидко пересуватися й віддавали перевагу відкритим просторам. Будова їхніх зубів указує на значне пристосування до м’ясного харчування, хоча тварини також споживали падло й рослинну їжу.
Знайдена нижня щелепа вимерлої істоти сягає понад 32 см завдовжки й понад 14 см заввишки у вінцевому відростку. Томографічний аналіз верхівкових частин нижніх зубів виявив щільний третинний дентин у внутрішніх порожнинах зубних горбків. Цей матеріал компенсує значне стирання емалі й первинного дентину. Водночас фахівці зафіксували виразне звуження зубної пульпи через формування значних шарів вторинного дентину, що захищає зуби від навантажень під час пережовування.
Найдавніший відомий представник роду — Huracan qiui — походить із пізнього міоцену Китаю (близько 7 млн років тому). Цей вид мав менший ступінь спеціалізації до гіперплотоїдності (пристосування до споживання м’яса) порівняно з пізнішими представниками: Huracan coffeyi із Північної Америки (близько 6,5 млн років тому) й Huracan roblesi із Західної Європи (близько 6,23 млн років тому). Ці знахідки підтверджують широке поширення ураканів у Північній півкулі наприкінці міоцену.
Подальша історія ураканів розвивалася по-різному залежно від регіону. У Північній Америці вони існували до середнього пліоцену, у Східній Азії — до раннього плейстоцену. Проте в Європі ці тварини зникли майже відразу після проникнення туди наприкінці міоцену. Huracan borissiaki, який мешкав на території Передкавказзя близько 6,0–5,5 млн років тому, демонструє ще один приклад азійсько-європейської міграції цих давніх хижаків.
Відкриття Уракана Борисяка доповнює наше розуміння еволюції ведмедів. Нагадаємо, нещодавно палеонтологи виявили сліди печерного ведмедя в іспанській печері Хонсека, які збереглися з пізнього плейстоцену. Тривимірне сканування дало змогу встановити, що відбитки належать виду Ursichnus europaeus — це перша така знахідка на Піренейському півострові.