Науковці з’ясували, що велетенська прадавня рептилія Deinosuchus riograndensis, яка жила на теренах Північної Америки 75-82 мільйони років тому, виграла в еволюційному змаганні насамперед завдяки адаптації до солоної води. Це допомогло хижакові панувати в прибережних болотах і сягати величезних розмірів до 8-12 метрів, маючи зуби завбільшки з банан. За інформацією наукового журналу Communications Biology, саме ця пристосованість дозволила «жахливому крокодилові» перетинати стародавній Західний внутрішній морський шлях, що розділяв материк у парникову добу, позначену глобальним підвищенням рівня моря.
Дослідження, яке провели науковці Тюбінгенського університету, суттєво змінює уявлення про еволюційну історію цієї прадавньої рептилії. Раніше Deinosuchus вважали близьким родичем сучасних алігаторів, але нові відомості свідчать, що він належить до окремої гілки біля основи родового дерева крокодилових.
«Ми говоримо про справді моторошну тварину. Її довжина, безперечно, сягала близько 8 метрів або й більше», – розповів головний автор дослідження доктор Мартон Рабі, викладач Інституту геонаук Тюбінгенського університету.
Величезний хижак мав широку й довгу морду з характерним опуклим горбком на носі, що помітно вирізняло його з-поміж інших представників родини крокодилових. Знайдені сліди зубів на кістках динозаврів крейдяного періоду підтверджують, що Deinosuchus полював на великих тварин, зокрема й на динозаврів.
На відміну від сучасних алігаторів, «жахливий крокодил» мав сольові залози, які забезпечували виведення надлишку хлориду натрію з організму. Подібний механізм можна спостерігати в сучасних гребенястих крокодилів, які здатні виживати в солоній воді, хоча й надають перевагу прісній.
«Ніхто не почувався безпечно в цих болотах, коли там жив Deinosuchus», – зазначає доктор Рабі. Витривалість до солі дала змогу хижакові заселити прибережні болота обабіч стародавнього внутрішнього моря й уздовж Атлантичного узбережжя материка.
Дослідники також дійшли висновку, що гігантські види крокодилів з’являлися по всьому світу частіше, ніж вважали раніше. «Схоже, що гігантські крокодили в певні періоди були радше нормою, ніж винятком», – пояснює Мартон Рабі.
Для проведення дослідження вчені проаналізували 219 фізичних характеристик 128 сучасних і вимерлих представників ряду Крокодили. Порівнюючи форму черепа й інших кісток, науковці змогли скласти оновлене еволюційне дерево, що показує ймовірні родинні зв’язки між різними видами.
Виявилося, що протягом останніх 130 мільйонів років велетенські крокодили з’являлися в різних частинах планети, коли виникали сприятливі умови – великі морські чи болотяні середовища, здатні забезпечити їхні харчові потреби. Кілька мільйонів років тому в Південній Америці мешкав кайман, удвічі масивніший за сучасний пікап, а у водах Південної Азії плавали довгоморді крокодили завбільшки з автобус. Ба більше, лише 2 мільйони років тому на теренах сучасної Кенії наші предки-гомініди співіснували з крокодилом, череп якого сягав майже метра завдовжки.
Науковці також з’ясували, що сучасні алігатори походять від предків, які могли витримувати солону воду, але згодом втратили цю властивість. На думку дослідників, це пов’язано з їхніми порівняно невеликими розмірами.
Водночас деякі науковці висловлюють сумніви щодо регулярних морських мандрів «жахливого крокодила». Палеобіолог Адам Коссет із Нью-Йоркського технологічного інституту зауважує, що на кожному боці моря мешкав свій вид дейнозуха, чого не сталося б, якби рептилії могли легко перетинати водойму й схрещуватися.
Доктор Рабі не виключає, що перетин моря міг бути поодиноким випадком: «Те, що тварина перетнула море один раз, не означає, що вона морська істота, спроможна робити це постійно».
Палеонтологи очікують, що комп’ютерна томографія черепа дейнозуха може виявити ознаки солевивідних залоз, подібних до тих, які є в сучасних морських крокодилів. Це підтвердить гіпотезу про витривалість до солі цих прадавніх хижаків.
Нагадаємо, нещодавно перуанські вчені представили світові унікальну знахідку – майже цілісний скелет молодої особини давнього крокодила роду Piscogavialis віком близько 10 мільйонів років. Це перша подібна знахідка на теренах Перу. Виявлений скелет сягає 3-4 метрів у довжину, тоді як дорослі особини цього виду могли виростати до 9 метрів.