Група планетологів і геологів з Університету Колорадо в Боулдері (США) оприлюднила нове дослідження, яке доводить, що в далекому минулому на Марсі випадали рясні опади, які, ймовірно, живили водою численні річки й канали. Про це повідомляє видання Phys.org.
Дослідження здійснила команда під керівництвом докторки Аманди Штеккель. Результати дослідження опубліковані в науковому журналі Journal of Geophysical Research: Planets.
Науковці спиралися на результати попередніх досліджень, які свідчать, що в період від 4,1 до 3,7 мільярда років тому на поверхні Марса була певна кількість води. Саме ця вода, зокрема, сформувала той рельєф Червоної планети, який ми спостерігаємо зараз.
Дослідники впевнено зазначають про такі ознаки наявності води, як висохлі русла, гирла річок та озера. Однак досі тривають суперечки про те, звідки взялася ця вода.
Деякі науковці вважають, що в давнину Марс був таким самим холодним і посушливим, як і нині. У новому дослідженні команда Штеккель зіставила теорії теплого й вологого клімату Марса з теоріями про холодну й суху Червону планету.
Для цього застосували комп’ютерне моделювання, покликане унаочнити, як саме вода могла утворити відому нам сьогодні поверхню Марса. Основою для розрахунків стало припущення, що вода була на поверхні мільярди років тому. Моделювання засвідчило, що відомі нам долини Марса, ймовірно, утворилися внаслідок рясних опадів у вигляді снігу або дощу.
«Звісно, дуже складно робити будь-які остаточні висновки, — каже Штеккель. — Але ми бачимо, що долини Марса починаються на великих висотах і простягаються донизу. Важко пояснити це лише впливом льодовиків».
За словами науковиці, лише навколо екватора, де розташовано багато марсіанських височин, є розгалужені мережі русел, що нагадують крони дерев. Ці русла впадали у великі озера чи навіть в океан. Наприклад, залишками великого озера вважають кратер Єзеро, в якому працює марсохід Perseverance. І він уже знайшов свідчення того, що в це озеро в давньому минулому впадала потужна річка. Слід від течії її води видно на дні кратера — у вигляді занесених сюди валунів.
«Щоб перенести в дельту такі валуни, потрібні потужні потоки води заввишки кілька метрів», — каже співавтор дослідження Браян Гайнек.
Науковці змоделювали еволюцію ландшафту Марса поблизу його екватора. Вони експериментували як із рівнем опадів, так і з потоками талих льодовиків, що дозволяли воді текти поверхнею Червоної планети впродовж десятків або сотень тисяч років.
Результати показали, що сучасний рельєф могли формувати як льодовики, так і опади. У разі танення крижаних шапок верхів’я долин утворювалися на значних висотах, приблизно вздовж краю тих місць, де розташовувалися льодовики.
Проте сценарії з опадами виявилися набагато ймовірнішими. Моделювання засвідчило, що саме дощі або сніг могли створити значну частину тих слідів, які нині вважають залишками поверхневої води.
Це дослідження доповнює інші важливі відкриття, пов’язані з Марсом. Нещодавно міжнародна група науковців виявила на Червоній планеті унікальні вуглецеві структури. Знайдені ланцюжки містять до 12 атомів вуглецю й мають властивості, подібні до жирних кислот, які на Землі утворюються внаслідок біологічної активності.