Палеонтологи дослідили рештки Beelzebufo ampinga – доісторичної жаби, що мала силу укусу як у вовка чи самиці тигра й могла полювати на малят динозаврів. Про це йдеться в статті американського еволюційного біолога Скотта Треверса з Ратґерського університету, опублікованій у виданні Forbes.
Beelzebufo ampinga, яку подеколи називають «жабою з пекла», мешкала в крейдяний період мезозойської доби на теренах сучасного Мадагаскару приблизно 70-66 мільйонів років тому. На відміну від більшості сучасних жаб, які вправно ловлять комах за допомогою липкого язика, ця істота покладалася на потужні щелепи з надзвичайною силою укусу.
Скам’янілі рештки, знайдені на північному заході Мадагаскару, свідчать, що це була велика хижа жаба завдовжки близько 40 см і вагою понад 4,5 кг. Вона мала дуже широкий плаский череп завширшки понад 15 см, вкритий кістковими виступами й оснащений численними гострими зубами.
Дослідження засвідчили, що сила укусу Beelzebufo ampinga сягала 2200 ньютонів, що можна зіставити із силою щелеп сучасних вовків і самиць тигра. Для порівняння, сучасні південноамериканські рогаті жаби роду Ceratophrys, яких вважають найближчими родичами цього доісторичного хижака, мають силу укусу лише до 500 ньютонів.
Особливістю будови черепа «жаби з пекла» була міцна конструкція зі зрощеними суглобами й вигнутими зубами, що робило її досконалим мисливцем із засідки. Науковці вважають, що Beelzebufo ampinga могла нападати на доволі великих тварин, зокрема й на малят динозаврів.
«У Beelzebufo, можливо, й не було отрути, як у шоломоголової жаби Бруно, або швидкості, але в доісторичних перегонах у неї була єдина перевага – нищівна ударна міць», – зазначено в публікації Forbes.
Хоч прямих нащадків «жаби з пекла» на Мадагаскарі не лишилося, її еволюційні родичі й досі живуть у субтропічних лісах і луках Південної Америки. Рогатих жаб роду Ceratophrys через їхні широко роззявлені роти часто називають «жабами Пакман». Вони успадкували від далекого предка агресивну поведінку та гарний апетит, хоча й значно поступаються йому розмірами.
Знахідки прадавніх амфібій постійно збагачують наші знання про мезозойську добу. Нещодавно китайські палеонтологи виявили скам’янілості ще однієї жаби часів динозаврів – Gansubatrachus qilianensis, яка жила на теренах сучасного Китаю понад 100 мільйонів років тому. Унікальність знахідки полягає в тому, що в черевці однієї з особин було виявлено ікринки, що дало науковцям підстави припустити: амфібія могла загинути під час розмноження.