Катастрофа батискафа «Титан»: що відомо про трагедію два роки потому

Дивовижні збіги, судові процеси й результати розслідувань

Рівно два роки тому, 18 червня 2023 року, під час спуску до уламків легендарного «Титаніка» зазнав катастрофи підводний апарат «Титан». satnet вирішив згадати трагічну подію дворічної давності й розповісти про те, що нині відомо про причини катастрофи.

Що трапилося в середині червня 2022 року

За трагічними подіями, які розгорнулися на початку літа 2023 року в Північній Атлантиці, стежив, здавалося, увесь світ. Підводний апарат «Титан» американської компанії OceanGate намагався зануритися до місця загибелі знаменитого лайнера, однак приблизно через дві години втратив зв’язок із кораблем-носієм Polar Prince. Команда повідомила про нештатну ситуацію не одразу, а лише через вісім годин після початку місії, адже проблеми зі зв’язком траплялися й під час попередніх експедицій.

- Реклама -

Унаслідок цього приблизно за 650 км на схід від острова Ньюфаундленд розгорнулася масштабна міжнародна пошуково-рятувальна операція за участі численних суден зі спеціальним обладнанням та авіації. Припускали, що «Титан» міг заплутатися в уламках «Титаніка» або зазнати пошкоджень силової установки, проте екіпаж залишається живим і чекає на допомогу на майже чотирикілометровій глибині. Оснащення апарата мало запас кисню на кілька днів, тому американські, канадські, британські й французькі кораблі та літаки продовжували обшукувати величезну акваторію.

Додаткову надію давали повідомлення про те, що гідролокаційні буї начебто вловили повторювані шуми, які могли бути сигналом від зниклого екіпажу. Однак усе закінчилося трагічно: 22 червня Берегова охорона США заявила про знахідку уламків «Титана» й загибель учасників експедиції. Загалом на борту апарата було п’ятеро людей: глава OceanGate Стоктон Раш, один із найбагатших людей Пакистану Шахзада Дауд, його 19-річний син Сулейман, британський мільярдер і мандрівник Гаміш Гардінг, а також французький ветеран-підводник Поль-Анрі Наржоле, який керував батискафом. За восьмиденний тур, кульмінацією якого мав стати спуск до «Титаніка», комерційні учасники експедиції заплатили по 250 тисяч доларів.

Розслідування показало, що «Титан» загинув унаслідок «катастрофічної імплозії» — спрямованого всередину руйнівного впливу, який зафіксувала американська секретна гідроакустична система. Корпус апарата не витримав величезного тиску й буквально за мить стиснувся під тиском. Усе трапилося настільки швидко, що пасажири померли миттєво, не встигнувши усвідомити жахіття того, що відбувається.

Дивовижні збіги в аварії «Титаніка» й апарата «Титан»

Численні питання щодо пристосування «Титана» до занурень на екстремальні глибини постали ще під час рятувальної операції. Зокрема, у пресі та соціальних мережах активно обговорювали систему керування батискафом, яке здійснювалося за допомогою злегка модернізованого ігрового джойстика Logitech вартістю 20 доларів. Крім того, з’ясувалося, що на апараті не було навіть елементарної навігації — орієнтування у товщі води відбувалося за допомогою повідомлень з допоміжного судна. Загалом багато експертів погодилися, що батискаф не надавався для занурень на величезні глибини, які за складністю й небезпекою можна порівняти з виходом у відкритий космос.

Джеймс Кемерон, який зняв знамениту драму «Титанік», був вражений схожістю катастрофи лайнера 1912 року із загибеллю батискафа через 111 років. За словами режисера, в обох випадках до трагедії призвели надмірна самовпевненість і постійне ігнорування попереджень про високий ризик.

Компанію OceanGate заснував 2009 року американський підприємець Стоктон Раш, пов’язаний з аерокосмічною та електронною промисловістю. Упродовж кількох років інженери досліджували підводні технології й експериментували з батискафами сторонніх виробників, поки не почали розробляти власний підводний апарат. Перша успішна експедиція відбулася лише 2021 року, коли Раш та інші члени OceanGate досягли уламків «Титаніка» на глибині 3,8 тисячі метрів. Згодом відбулося ще кілька вдалих занурень, зокрема за участю комерційних клієнтів. Під час експедицій OceanGate вдалося відзняти унікальні кадри затонулого лайнера, а також встановити низку історичних фактів.

Читайте також: 113 років тому затонув «Титанік». 6 конспірологічних версій загибелі лайнера

Водночас багато профільних організацій висловлювали занепокоєння щодо безпеки подібних експедицій. Так, ще 2018 року американське Товариство морських технологій (MTS) звернулося з відкритим листом до Стоктона Раша, де наголосило, що такий експериментальний підхід може призвести до найнесподіваніших наслідків. На це глава OceanGate відповів, що «галузеві стандарти гальмують інновації». В одному з інтерв’ю Раш і зовсім назвав безпеку «марною тратою часу» й порадив «не вставати з ліжка і не сідати в автомобіль» тим, хто про неї турбується.

Судові процеси у справі про катастрофу «Титана»

Та ще більше, «Титан» не отримав офіційної сертифікації й класифікації від жодного з регулювальних органів, але при цьому вони не могли заборонити діяльність OceanGate. Річ у тім, що компанія проводила свої експедиції в міжнародних водах, де юридично не діють жодні обмеження. До того ж усі клієнти Стоктона Раша перед зануренням підписували документ про відмову від будь-яких претензій у разі травм або загибелі на експериментальному судні, не схваленому жодним із регуляторів. Міністерство юстиції США, Берегова охорона США й Рада з безпеки транспорту Канади провели власні розслідування інциденту, однак так і не опублікували повні звіти про результати.

Усе це разом із загибеллю ймовірного головного винуватця катастрофи Стоктона Раша надзвичайно ускладнює судові процеси. Приміром, у серпні 2024 року сім’я французького підводника Наржоле подала позов на 50 мільйонів доларів проти OceanGate, кількох її співробітників і сторонніх компаній, які брали участь у створенні «Титана». Однак справа про злочинну недбалість досі не зрушила з місця.

Водночас у вересні 2024 року в США почалися слухання у справі про катастрофу батискафа, під час яких розкрилися подробиці про численні технічні проблеми «Титана» й напружену атмосферу всередині колективу OceanGate. Колишні високопоставлені співробітники компанії розповіли про численні технічні проблеми, нестачу фінансування, а також про тиск з боку керівництва з вимогою прискорити розробку. Незгодних із такою політикою негайно звільняли або вони йшли самі. Сам глибоководний апарат характеризувався як «небезпечний», його не перевіряли незалежні експерти та інші треті особи, попри те що це досить поширена практика.

Інфографіка Titan OceanGate
Фото: Cheryl Santa Maria/OceanGate/CNA

Що з’ясували автори фільму Netflix про загибель «Титана»

Автори документального фільму «“Титан”: Катастрофа OceanGate», що вийшов на Netflix 11 червня 2025 року, допускають, що апарат не схвалила б жодна незалежна експертиза. Колишні інженери компанії, яких опитали журналісти, описують Раша як нерозважливого керівника, який постійно поспішав і недостатньо дбав про безпеку пасажирів, а також сприймав конструктивну критику проєкту як особисту образу.

У фільмі також розповідається про спочатку неякісні матеріали «Титана», не призначені для глибоководних експедицій. Нитки корпусу з вуглецевого волокна поступово руйнувалися під тиском, видаючи характерний тріск під час занурень, що «ймовірно, було явним попередженням про те, що щось може піти не так».

За словами режисера Марка Монро, глава OceanGate був зациклений на тому, щоб довести конструкцію до досконалості, не відмовляючись при цьому від комерційних занурень. Якби Раш справді дбав про безпеку, то його компанії знадобилися б роки додаткових випробувань і мільйони доларів, яких в OceanGate не було.

«Якби він строго дотримувався галузевих стандартів, то зрештою в нього, можливо, й не вийшло б створити безпечний апарат, здатний занурюватися до “Титаніка”. Але, з іншого боку, ймовірно, всі ці люди залишилися б живими», — підсумовує автор фільму.

- Реклама -

Більше публікацій за темою