Близько 66 мільйонів років тому із Землею зіткнувся гігантський астероїд. Ця катастрофа знищила 75 % усіх видів на планеті, зокрема переважну більшість динозаврів. Проте багатьом тваринам — птахам, черепахам і ссавцям — усе ж пощастило вижити. Як саме їм це вдалося, з’ясовував livescience.com.
Виявляється, ключову роль у виживанні відігравав розмір. Найбільші хижаки та травоїдні на планеті, від тиранозавра до трицератопса й морського мозазавра, були приречені вже тієї миті, коли астероїд ударив об Землю. Через величезні тіла вони з більшою ймовірністю гинули під час самого вибуху, адже сховатися від його руйнівних наслідків їм не було де. До того ж таким велетням потрібні були не менш величезні запаси їжі, щоб вижити.
Утім, зв’язок між розміром і шансами на виживання не дивує. Логічно, що дрібним тваринам, здатним сховатися в норах, пережити такий катаклізм було простіше. Невеликим ящіркам і ссавцям, які тоді не перевищували розмірів борсука, знайти прихисток було неважко. А інших дрібних мешканців планети — приміром, черепах і риб, яким потрібно не так багато їжі, — від вибуху захищала вода.
Предки сучасних птахів, найімовірніше, вціліли завдяки малим розмірам і потужним крилам, що допомагали рятуватися від небезпеки. Крім того, їхні пташенята швидко росли й рано починали самостійно здобувати їжу, а це знижувало навантаження на батьків.
Усе це разом спричинило глобальний зсув у розмірах тварин на Землі. На суходолі більшість найбільших видів, що вижили, була не більша за домашнього кота, а у воді — завбільшки з сучасну акулу.
Іншим важливим чинником був раціон. Травоїдні та ті, хто на них полював, постраждали найдужче, адже на десять років зникло сонячне світло. Навіть тварини з компактними тілами, як-от певні види ящірок і черепах, вимерли — надто вже залежало їхнє харчування від рослин, які живляться завдяки фотосинтезу.
Водні екосистеми ударна хвиля астероїда зачепила трохи менше, особливо в глибокому океані та прісних водоймах. Проте коли через брак сонячного світла почав вимирати планктон, деякі харчові ланцюги зруйнувалися, і великі види загинули з голоду. Кращі шанси мали ті, хто живився падаллю та органічним детритом. Серед найстійкіших опинилися морські губки, акули роду Carcharias і молюски, зокрема ті, що згодом еволюціонували в сучасних наутилусів.
Легше пережили катастрофу й птахи, що харчувалися насінням, а також комахоїдні види — як-от деревний примат Purgatorius janisae. Їхні джерела їжі не зникли через різкі перепади температури й дефіцит сонячного світла.
За найпоширенішою теорією, види з універсальнішим раціоном мають вищі шанси вціліти, коли клімат змінюється кардинально. Скажімо, дрібний ссавець Purgatorius coracis пережив масове вимирання саме тому, що його представники споживали і комах, і фрукти, і насіння. А декотрим хижакам просто пощастило, що їхня здобич теж зуміла знайти вихід із кризи.
І все ж наука досі не має відповіді на запитання, які саме якості та пристосування дали змогу окремим видам пережити масове вимирання. Приміром, незрозуміло, чому ті чи інші еволюційні переваги допомогли одним тваринам, але не зарадили іншим. Так, чимало сучасних двостулкових молюсків живляться водними мікроорганізмами, яким потрібне сонце, — але серед двостулкових, що пережили падіння астероїда, цей чинник майже не позначився на виживанні. Ще один приклад: нічні ящірки, які вціліли мало не в епіцентрі, дають нечисленний виводок, а це суперечить гіпотезі про важливість високого репродуктивного потенціалу.