Найвідоміші споруди Стародавнього Єгипту, про які, мабуть, чули всі й принаймні приблизно уявляють їхній вигляд, – це піраміди (єдине зі збережених Семи чудес світу) та Великий Сфінкс (головний символ Єгипту). Проте дивовижні архітектурні творіння великої цивілізації не обмежуються лише цим. Існують споруди, не менш значущі з погляду історії, культури, археологічної цінності та туристичного інтересу.
satnet зібрав приклади менш відомої, але не менш важливої спадщини Стародавнього Єгипту. Світлини та цікаві факти – у нашому матеріалі.
Храм Сеті I в Абідосі
Абідос – найдавніше археологічне місто у Верхньому Єгипті. Перша столиця Стародавнього Єгипту за часів фараонів II династії колись була найбільш залюдненим містом в усьому світі. Тут розташована одна з найкраще збережених пам’яток Стародавнього Єгипту – заупокійний храм фараона XIX династії Сеті I. Його в XIII столітті до нашої ери почав будувати сам Сеті I, який увійшов в історію як талановитий полководець і успішний реформатор, про що свідчать численні піктограми в оздобленні споруд. За життя Сеті I храм так і не встигли завершити, тож добудовував комплекс уже його син, фараон Рамзес II.
Г-подібна форма храму доволі нетипова для споруд того часу, хоча загалом давньоєгипетські канони цілком збережені. До наших днів дійшли гіпостильні зали храму – величезні приміщення, де стелю підтримувала низка колон.
У цьому величезному храмовому комплексі чудово збереглися як стеля, так і численні барвисті фрески, які заслужено вважаються визначними шедеврами давньоєгипетського мистецтва. На стінах храму Сеті I можна побачити відомий династичний список фараонів Єгипту, який так і називають «абідоський список». На стінах коридору, що з’єднує дві частини храму, вирізьблені картуші (елемент, усередині якого ієрогліфами зображено ім’я правителя) 76 єгипетських царів. На основі цього списку було створено періодизацію історії Стародавнього Єгипту.
Під храмом Сеті I розташований ще один, давніший храм, який частково затоплюється під час підняття рівня води в Нілі.
У 1818 році археологічна експедиція докладно дослідила поминальний храм Сеті I. Згодом масштабні археологічні роботи в храмі Сеті I проводив 1863 року французький єгиптолог Огюст Марієтт. Г-подібна форма викликала й досі викликає багато запитань у дослідників.
«Храм має нестандартну форму. Згідно з Марієттом, така форма пояснюється заляганням скельної породи, що слугувала фундаментом храму. Будівельники, щоб уникнути зайвих трудовитрат, вирішили відійти від первинного плану. Але оскільки найближча скельна порода, як виявилося, була за півтори милі від храму, то фундаментом храму стала поверхня пустелі», – наводить уривок із роботи єгиптолога А. Томаса Сейнта Джорджа Каулфілда дослідницький портал «Ісіда» (isida-project).
Новіша версія пропонує інше пояснення нестандартної форми «храму царів», побудованого Сеті I. На думку вчених, стародавній архітектор змушений був відступити від початкового проєкту, щоб уникнути «зіткнення» з давнішою спорудою, виявленою під час будівництва.
«Будинок відпочинку» в Синайській пустелі
На півночі Синайської пустелі 2024 року виявили рештки незвичайної будівлі. Найімовірніше, споруда не була типовою житловою будівлею. Такого висновку єгиптологи дійшли через те, що тут збереглося надто мало уламків керамічних виробів. Імовірно, конструкцію використовували як «будинок відпочинку».
Конструкції близько 3,5 тис. років. У будинку є два коридори та кілька кімнат. Найімовірніше, там тимчасово зупинялися давньоєгипетські війська або навіть представники царської родини. На одній зі стін збереглися ієрогліфи, згідно з якими споруда належить до часу правління Тутмоса III (1479–1425 роки до нашої ери). У Стародавньому Єгипті проводили військові походи до Східного Середземномор’я. І один зі шляхів до цього регіону пролягав через Синайську пустелю, нагадують у Live Science.
Ніломіри
Це кам’яні споруди у вигляді колодязів або похилих спусків, на стіни яких нанесені позначки для вимірювання рівня води в річці Ніл під час повені.
Стародавній Єгипет надзвичайно залежав від річки. За характером розливу Нілу можна було прогнозувати майбутній врожай, а отже, й добробут усієї держави. Для спостереження за річкою та передбачення підвищення рівня води, від якого залежав графік сільськогосподарських робіт, уздовж усієї водойми в межах Єгипту було створено мережу водомірних постів. Мають вони вигляд кам’яних будівель зі сходами.
Згодом протягом багатьох століть єгипетські ніломіри часів фараонів продовжували використовувати, їх відновлювали, а також споруджували нові. Адже сільське господарство й далі залежало від води.
Найвищий водомірний пост розташовувався на острові Елефантіна, неподалік від кордону з Нубією. Сучасна назва острова – Гезірет-Асуан, і він є частиною міста Асуан. Загалом на території Єгипту збереглося близько 20 ніломірів як пам’ятки історії та архітектури. Після спорудження Асуанської греблі вони втратили свою практичну функцію. Греблю побудували не лише для вироблення електроенергії, а й для регулювання рівня води в Нілі. Після її зведення було розв’язано проблему катастрофічних повеней, а також неврожаїв через посуху.
Колоси Мемнона
Колосами Мемнона називають дві велетенські статуї Аменхотепа III (правив Єгиптом приблизно 1455–1419 років до нашої ери), які створили як охоронців усипальниці фараона. Сама гробниця до наших днів не збереглася, але колоси й досі охороняють те місце, де був вхід.
Статуї зображають матір і дружину фараона. Назву колоси отримали від греків, які вирішили, що на них зображений Мемнон (міфологічний цар Ефіопії). Фігури сягають 18 м заввишки й важать по 720 т кожна, обидві висічені з суцільних блоків пісковика.
Після землетрусу в XXVII столітті до нашої ери північний колос зазнав певних пошкоджень і почав «співати» на світанку. Звук було чути переважно в лютому або березні, але це могло бути пов’язано з тим, що саме в ці місяці давні люди, як зазначають історики, відвідували статуї, сприймаючи звук як голос оракула.
Імовірно, «спів» колоса зумовлювала пориста структура матеріалу, і він виникав, коли зі сходом сонця починала випаровуватися волога. Вчені не можуть встановити причину достеменно: колос перестав видавати звуки 199 року нашої ери після відновлення статуї. Тоді римський імператор Септимій Север, сподіваючись здобути прихильність оракула, відремонтував північну статую, і після цього звуки цілком припинилися.
Читайте також: Що таке Око Гора
Статуя фараона Рамзеса II
Верхню частину велетенської скульптури фараона Рамзеса II знайшли 2024 року в Гермополі – стародавньому місті, розташованому за 250 км на південь від Каїра. Нижню частину скульптури ще 1930 року виявив німецький археолог Гюнтер Редер.
Знайдена верхня частина статуї виготовлена з вапняку, її висота становить приблизно 3,8 м. Висота цілої статуї, коли нижня й верхня частини були з’єднані, сягала 7 м. Рамзес II був третім фараоном XIX династії Стародавнього Єгипту. Статуя зображає його в подвійній короні, що символізує об’єднання Верхнього й Нижнього Єгипту, та головному уборі з царською коброю. На зворотному боці скульптури є ієрогліфи, які позначають різні титули володаря.
Фахівці здійснюють роботи з очищення знайденого фрагмента від піску та його відновлення.
Храм Хатшепсут
Цариця Хатшепсут – надзвичайно яскрава постать в єгипетській історії. Вона зробила все, щоб здобути владу, оскільки спадкоємець престолу, її пасинок Тутмес III, був ще надто молодий, щоб стати фараоном. Храм Хатшепсут – усипальниця володарки й гордість Єгипту.
Ця пам’ятка розташована в Дейр-ель-Бахрі, храм називають «святая святих». Він зберігся до наших днів у дуже доброму стані, хоча Тутмес III та Ехнатон дещо змінили споруду після смерті цариці, додавши нові елементи.
Храм Хатшепсут розташований на трьох терасах. Горизонтальні лінії терас поєднуються з вертикалями портиків. Цілісність архітектури храму підкреслюють навколишні скелі. Храм рясно оздоблений. Зовнішні двері храму були виготовлені з чорної міді з інкрустаціями з електру, а внутрішні – з кедра, наоси для статуй – із золота й срібла. Золото й срібло використовували також для оздоблення підлоги.
Верхню терасу з усіх боків оточувала колонада, що утворювала внутрішній двір. У його глибині, в стіні за колонадою, було вирубано 18 ніш для статуй цариці, зображеної у вигляді бога Осіріса.
Основні споруди храму збереглися до наших днів. Серед уцілілих пам’яток немає жодної, присвяченої самій цариці, проте є статуя, що зображає Тутмеса III, який танцює перед єгипетським богом родючості Міном.
Нині храм Хатшепсут розташований майже в пустелі – поруч немає жодного дерева. А колись ця місцевість була справжнім садом з екзотичними рослинами та басейном. Фрески на стінах храму розповідають про події, що відбувалися за часів правління Хатшепсут. Тут можна побачити як сцени з повсякденного життя, так і зображення богів.
Катакомби Туна-ель-Гебель
Давньоєгипетське місто Гермополь було столицею провінції Харе. Тут вшановували бога мудрості й знань Тота. Гермополь став відомим завдяки знахідці, зробленій у його околицях. У 30-х роках XX століття під час розкопок, започаткованих Каїрським університетом, тут виявили унікальну споруду – некрополь бога Тота, який отримав назву Туна-ель-Гебель. На сьогодні відкрито близько 3 км катакомб. Знайдено також чотири входи до катакомб, галереї яких займали площу приблизно 12 га. Тут було знайдено рештки людей і тварин. У Стародавньому Єгипті існував звичай приносити тварин у дар шанованим богам. У цих катакомбах було виявлено тисячі муміфікованих тварин – павіанів та ібісів.
Катакомби Ком-еш-Шукафа
На заході Александрії, в районі Кармуз, розташована ще одна визначна пам’ятка давнього Єгипту – греко-римські катакомби Ком-еш-Шукафа. Вони датуються II століттям нашої ери й вирізняються унікальністю як свого планування, так і оздоблення (поєднання єгипетських і греко-римських елементів). Фактично це мережа звивистих підземних коридорів і камер, які утворюють справжній лабіринт. Гробниці, висічені в скелях, залягають глибоко під сучасним містом. Вони належали грекам і римлянам, які населяли Александрію в I та II століттях.
Катакомби було виявлено випадково на початку минулого століття: 28 вересня 1900 року віслюк провалився до головного входу гробниці на глибину понад 12 м, що привернуло увагу археологічної експедиції, яка вже працювала на цій території з 1892 року. Відкрили об’єкт для відвідувачів 1995 року.
Нині катакомби Ком-еш-Шукафа є однією з головних туристичних пам’яток Александрії. Це давній некрополь, «місто мертвих», де ховали представників знатних родин. Гробниця має три поверхи, висічені в скелі, але нижній з них затоплюється ґрунтовими водами, тому більшу його частину засипали піском. Сходи оточують велику шахту, якою тіла померлих опускали на мотузках. Унизу розташовані окремі зали, ротонда та приміщення для зібрання родичів – так званий бенкетний зал.
Назва Ком-еш-Шукафа перекладається як «курган черепків» і пов’язана з великою кількістю уламків глиняного посуду. Після завершення поминальної трапези весь посуд, з якого їли й пили, розбивали, оскільки вважалося, що повторне використання посуду з похорону – погана прикмета. Тонни керамічних черепків, розкиданих територією, й дали цьому місцю його теперішню назву – Ком-еш-Шукафа.
Катакомби добре збереглися: поховальні зали, колони, коридори, приміщення для поминальних обрядів, кам’яні саркофаги, барельєфи на стінах – усе це перебуває в доволі доброму стані.