Південноафриканські дослідники з Університету Кейптауна спільно з Фондом збереження жирафів (Giraffe Conservation Foundation) вперше детально описали характерні відмінності в будові черепів чотирьох генетично різних видів жирафів. Результати дослідження представлені в журналі PLOS ONE.

Наукова команда під керівництвом Ніколаоса Каргопулоса проаналізувала найбільшу на сьогодні вибірку – 515 черепів жирафів. Дослідження охопило зразки з музейних колекцій, диких популяцій і таксидермічних джерел з усієї Африки. Для аналізу використали метод тривимірної геометричної морфометрії, який дозволяє виявити закономірності мінливості кісткових структур.

Для створення точних цифрових моделей дослідники застосували ручні сканери поверхні та комп’ютерну томографію. Вони розробили спеціальний протокол визначення анатомічних орієнтирів і використали прокрустів аналіз для вирівнювання даних. Для виявлення відмінностей у формі черепів застосували методи головних компонент, канонічного та дискримінантного аналізу.

Результати дослідження показали статистично значущі відмінності між усіма чотирма видами: північним жирафом (Giraffa camelopardalis), сітчастим жирафом (G. reticulata), масайським жирафом (G. tippelskirchi) та південним жирафом (G. giraffa). Основні морфологічні особливості стосуються будови оссиконів (рогоподібних виростів), черепних гребенів і форми піднебіння.

Важливим відкриттям став чіткий статевий диморфізм у будові черепа, що добре видно на порівняльних зображеннях бічного проєкціювання черепів усіх чотирьох видів. У самців (верхній ряд зображень) спостерігаються масивніші оссикони, ширші кісткові структури та загалом міцніша будова черепа порівняно із самками (нижній ряд). Особливо помітні ці відмінності у північного жирафа (G. camelopardalis) та сітчастого жирафа (G. reticulata). Дослідники виявили також відмінності в траєкторіях розвитку черепа між північними та південними групами жирафів, що найкраще видно з порівняння G. camelopardalis та G. giraffa.

Морфологія оссиконів виявилася ключовою таксономічною ознакою, що впливає на поведінку та розмноження жирафів. У північних видів виявлено виступні, загострені серединні оссикони, натомість у південних жирафів вони мінімальні або відсутні, що нагадує предкові ознаки.

Отримані результати узгоджуються з недавніми генетичними дослідженнями, які підтверджують класифікацію жирафів як чотири окремі види. Це відкриття має важливе значення для збереження видів, оскільки вимагає розробки окремих стратегій охорони для кожного виду. Науковці застерігають, що переміщення або схрещування між неспорідненими групами можуть мати негативні наслідки.

Як зазначають дослідники, поточні природоохоронні документи, зокрема класифікація Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), розглядають усіх жирафів як один вид. З огляду на нові відомості ці документи потребують перегляду.

Як повідомлялося раніше, науковці з Пенсільванського університету, проаналізувавши сотні фотографій масайських жирафів, спростували поширену теорію про довжину їхньої шиї. Дослідження показало, що цей параметр пов’язаний насамперед з особливостями харчування самок, а не з конкуренцією серед самців, як вважалося раніше.