Те, як планети отримують супутники, залишається однією із загадок космосу, пише американська фізикиня Ніколь Грануччі в Live Science. За її словами, Сонячна система в цьому сенсі сповнена суперечливих прикладів. Скажімо, чому у Венери немає жодного постійного супутника, хоча вона за розмірами дуже схожа на Землю?

Є два можливі варіанти появи в планети природного супутника. Перший припускає, що він формується разом із нею на етапі зародження всієї системи зі спільного протопланетного диска навколо зірки. Такими є чотири найбільші, так звані Галілеєві супутники Юпітера: Іо, Ганімед, Європа і Каллісто. Їхні орбіти розташовані точно в площині екватора газового гіганта, що характерно для формування малих тіл разом із великою планетою.

Цікавим випадком є супутники Марса – Фобос і Деймос. Їхні орбіти також такі, як мають бути в «рідних» супутників планети, проте їхнє походження залишається незрозумілим. Вони зовні нагадують астероїди, при цьому Деймос значно менший за Фобос і розташований набагато далі від нього.

Навіть походження Місяця досі викликає сумніви. За основною версією, він утворився з численних уламків після зіткнення Землі з гіпотетичною планетою Тейєю, що мала бути приблизно така завбільшки, як Марс. Проте значний нахил місячної орбіти щодо земного екватора наразі складно пояснити.

Другий можливий варіант появи супутника – захоплення планетою тіла, що пролітає поруч. У цьому випадку важливим є радіус дії гравітації планети. В астрономії існує поняття сфери Гілла – області, всередині якої гравітація планети достатньо потужна, щоб утримувати мале небесне тіло як супутник.

Найбільша сфера Гілла, природно, у Юпітера, оскільки він має найбільшу масу. Втім, у нього виявлено 95 супутників, натомість у менш масивного Сатурна – 146.

Отже, наявні теорії формування та захоплення супутників досі не можуть повністю пояснити всі особливості розподілу природних супутників у Сонячній системі. Походження багатьох із них, зокрема супутників Марса та навіть нашого Місяця, залишається предметом наукових дискусій. Особливо загадковим є разючий контраст між планетами щодо кількості їхніх супутників, який не завжди корелює з масою та розміром самої планети. Це свідчить про те, що на формування систем супутників впливають додаткові чинники, які науковцям ще належить виявити та дослідити.