Пари білих карликів і зірок головної послідовності допомогли знайти відсутню ланку зоряної еволюції
Вчені з Інституту астрономії та астрофізики Данлепа при Університеті Торонто знайшли перших кандидатів у пари живих і мертвих зірок у розсіяних зоряних скупченнях. Статтю про відкриття опубліковано в Astrophysical Journal. Воно стало можливим завдяки використанню машинного навчання для аналізу спостережень космічного телескопа Gaia, а також даних оглядів 2MASS і Pan-STARRS1.
Більшість зірок входять у подвійні системи – пари зірок, які обертаються навколо спільного центру тяжіння. Майже в половини світил, подібних до нашого Сонця, є хоча б одна зірка-компаньйон. Зірки в парі зазвичай відрізняються за розміром, і якщо припустити, що утворилися вони одночасно, більш масивна закінчує свій вік раніше.
При цьому вона роздувається в сотні й тисячі разів, на деякий час стаючи червоним гігантом, і за досить близької відстані до сусідки поглинає її. Астрономи називають це фазою «спільної оболонки», оскільки обидві зірки опиняються загорнутими в одну й ту саму матерію. Цей критичний період еволюції зірок, а особливо наступні їй етапи, залишалися однією з найбільших загадок в астрофізиці.
Знайдені пари – це наслідки подібного роду катаклізмів, чим і цікаві. Попри те, що вони мають бути дуже поширеними, їх складно виявити – до цього дослідження в межах скупчень було підтверджено тільки два кандидати. Тепер це число збільшилося до 52 подвійних систем у 38 зоряних скупченнях.
Виявлення об’єктів такого роду в розсіяних зоряних скупченнях, де вони всі майже напевно утворилися в один і той самий час, дає змогу обмежити вік систем і простежити їхню повну еволюцію від народження до стану спільної оболонки і після нього.
«Використання машинного навчання допомогло нам виявити чіткі сигнатури для цих унікальних систем, які ми не могли легко ідентифікувати, маючи лише кілька наборів даних. Це також дало змогу автоматизувати пошук за сотнями кластерів – завдання, яке було б нездійсненним, якби ми намагалися ідентифікувати ці системи вручну», – поділився доцент астростатистики з кафедри астрономії та астрофізики Девіда А. Данлепа Університету Торонто Джошуа Спігл.
«Це справді показує, як багато в нашому Всесвіті приховано з поля зору і все ще очікує свого відкриття. Хоча існує безліч прикладів цього типу подвійних систем, далеко не всі з них мають вікові обмеження, необхідні для повного картування їхньої еволюційної історії», – підсумувала його колега Марія Драут.