Проліт космічного апарату «Вояджер-2» повз Уран кілька десятиліть тому приніс багато нових наукових даних, але також додав загадок. Новий аналіз дав відповіді.
Коли космічний апарат НАСА «Вояджер-2» пролетів повз Уран 1986 року, він надав вченим першу – і, поки що, єдину – можливість близько роздивитися цю дивну, обертовану горизонтально планету. Але перед ученими постали нові загадки. Частинки навколо планети кинули виклик розумінню того, як працюють магнітні поля: Уран заслужив репутацію аномалії Сонячної системи.
Магнітосфери захищають планети від струменів плазми (іонізованого газу) із сонячного вітру. Знати більше про те, як працюють магнітосфери, важливо для розуміння тієї, що оточує нашу власну планету.
Усередині магнітосфери планети виявилися радіаційні пояси, інтенсивність яких поступалася тільки тим, що є у Юпітера. Але джерела заряджених частинок, щоб живити ці активні пояси, не було: фактично, інша частина магнітосфери Урану була майже позбавлена плазми. Відсутність плазми спантеличила вчених, оскільки п’ять основних супутників планети повинні виробляти іони води.
Зліва: як поводилася магнітосфера Урана – його захисна бульбашка – до прольоту космічного апарату НАСА «Вояджер-2». Праворуч: незвичайний стан через сонячну погоду під час прольоту в 1986 році, що дало вченим спотворене уявлення про магнітосферу.
Вчені заново проаналізували дані, зібрані 38 років тому. Виявилося, що причина цієї загадки – всього лише збіг. У дні, безпосередньо перед прольотом «Вояджера-2», планета підпала під вплив незвичайної космічної погоди, яка стиснула магнітне поле Урана.
«Якби «Вояджер-2″ прибув лише на кілька днів раніше, він би побачив зовсім іншу магнітосферу. Космічний апарат побачив Уран в умовах, які трапляються лише близько 4% часу», – сказав Джеймі Ясінскі з Лабораторії реактивного руху НАСА, провідний автор статті, що вийшла в Nature Astronomy.
Коли плазма від Сонця вдарила і стиснула магнітосферу, то, ймовірно, витіснила плазму. Удар також міг на короткий час посилити динаміку магнітосфери, що підживило пояси.
Результат може бути гарною новиною: деякі із супутників Урану все ж таки можуть бути геологічно активними, а отже, потенційно, – не безжиттєвими.
Наразі «Вояджер-2» уже перебуває в міжзоряному просторі на відстані майже 21 мільярд кілометрів від Землі.