Сонячна система – це крихітний куточок Чумацького Шляху. Наша зірка розташовується в унікальному місці – на краю галактики, у надзвичайно гарячому і розрідженому просторі, відомому як Місцева гаряча бульбашка (Local Hot Bubble, LHB). З огляду на цю аномалію, вчені прагнуть зрозуміти, чому цей регіон існує.
Команда астрономів нещодавно склала карту Місцевої гарячої бульбашки, виявивши не тільки незвичайну асиметрію в її формі та температурному градієнті, а й загадковий тунель, спрямований до сузір’я Центавр. Отримані дані про конфігурацію і температуру LHB зміцнюють раніше висловлену гіпотезу про те, що його формування відбулося внаслідок вибухів наднових зір, які розширювали й нагрівали цю область. Тунель, зі свого боку, може вказувати на можливість зв’язку з іншою близькою бульбашкою, що має низьку щільність.
LHB має високу температуру і, за припущеннями, його діаметр становить близько 1 тис. світлових років з температурою приблизно в мільйон Кельвінів. Оскільки атоми розподілені дуже тонким шаром, така висока температура не чинить істотного впливу на нагрівання речовини всередині. Але вона випромінює рентгенівські промені, за якими астрономи й визначили її багато років тому.
Описати навколишнє середовище, в якому ти перебуваєш, набагато складніше, ніж це може здатися, але з використанням потрібних інструментів процес стає більш зрозумілим. Вчені використовували потужний рентгенівський телескоп eROSITA для більш детального вивчення LHB. Однією з основних переваг телескопа є його розташування. За допомогою попередніх досліджень стало відомо, що LHB, ймовірно, виник внаслідок вибухів наднових зір, які відбувалися з періодичністю, що нагадує феєрверк, близько 14 млн років тому.
Положення Сонячної системи в центрі цієї бульбашки – це всього лише вдалий космічний збіг. Атмосфера нашої планети простягається досить далеко в космос, утворюючи великий шар водню, відомий як геокорона, який досягає близько 100 радіусів Землі – понад 600 тис. км від поверхні. Коли частинки, що виходять від Сонця, взаємодіють з геокороною, вони створюють розсіяне рентгенівське світіння, дуже схоже на світіння LHB.
eROSITA перебуває на відстані близько 1.5 млн км від Землі, що дозволяє йому здійснювати спостереження за межами впливу геокорони. Дослідники розділили дані спостереження на 2 тис. ділянок і ретельно вивчили рентгенівське випромінювання в кожній із них, щоб скласти карту LHB, яка засвідчила, що міхур розширюється перпендикулярно до площини галактики, а не в паралельному напрямку. Це пояснюється тим, що вертикальні напрямки чинять менший опір, ніж горизонтальні.
Асиметричний температурний градієнт, який виміряли дослідники, узгоджується з теорією про те, що бульбашка утворилася внаслідок вибуху, і з можливістю того, що зірки вибухали недалеко від нашої планети всього кілька мільйонів років тому.
«Чого ми не знали, то це того, що в напрямку Центавра існує міжзоряний тунель, який утворює дірку в більш холодному міжзоряному середовищі, – каже астрофізик Майкл Фрейберг з Інституту позаземної фізики Товариства Макса Планка. – Ця область виділяється на тлі інших». З чим з’єднується цей тунель, поки не відомо. У тому напрямку, куди він веде, є кілька об’єктів, зокрема туманність Гум, ще одна сусідня бульбашка і кілька молекулярних хмар.
Це також може бути ключем до розуміння того, що галактика складається з цілої взаємопов’язаної мережі гарячих бульбашок і міжзоряних тунелів. Така ідея була запропонована в 1974 році, але поки що не отримала підтвердження. Можливо, незабаром учені зможуть дізнатися більше про недавню історію нашої галактики.