Науковці висунули теорію існування дзеркального Всесвіту

Американські дослідники Латам Бойл і Ніл Турок висунули теорію про існування дзеркального Всесвіту, який рухається назад у часі. Автори ідеї вважають, що це найпростіше пояснення механізму розширення нашого Всесвіту.

Своїми висновками Ніл Турок поділився в авторській публікації на ресурсі The Conversation. Він нагадує, що домінантний теоретичний підхід сьогодні об’єднує теорію струн, потужну математичну структуру, яка поки що не має успішних фізичних передбачень, і так звану «космічну інфляцію», яка припускає, що на дуже ранній стадії Всесвіт «дико» роздувся в розмірах.

У поєднанні ці ідеї вказують на те, що космос має бути неймовірно складним у крихітних масштабах і повністю хаотичним у дуже великих масштабах. Також ці ідеї припускають величезну різноманітність форм, що дало поштовх до розвитку теорії про «мультивсесвіт». Однак практичні спостереження поки що не підтверджують зазначені теорії.

«Інше пояснення полягає в тому, що Всесвіт дуже простий і передбачуваний як у найбільших, так і в найменших масштабах, – пише Ніл Турок. – Я вважаю, що до цієї можливості слід поставитися набагато серйозніше. Бо, якщо це правда, ми можемо опинитися ближче, ніж собі уявляли, до розуміння найосновніших загадок Всесвіту».

За його словами, разом із Латамом Бойлом вони спробували побудувати простіші теорії, які можна було б перевірити, які покінчать з «інфляцією і теорією струн». І дійшли висновку, що «існують альтернативи стандартній ортодоксальності».

«Бойл і я почали з того, що взялися за один із найбільших парадоксів космології, – пише вчений. – Якщо ми простежимо за Всесвітом, що розширюється, назад у часі, використовуючи теорію гравітації Ейнштейна і відомі закони фізики, простір стиснеться до однієї точки, «початкової сингулярності».

Намагаючись зрозуміти цей нескінченно щільний, гарячий початок, теоретики, включно з лауреатом Нобелівської премії Роджером Пенроузом, вказали на глибоку симетрію в основних законах, що керують світлом і безмасовими частинками. Ця симетрія, звана «конформною» симетрією, означає, що ні світло, ні безмасові частинки насправді не відчувають стиснення простору під час великого вибуху».

Використовуючи симетрію, Турок і Бойл простежили рух частинок до самого початку і раптово виявили, що початкову сингулярність можна описати як «дзеркало» – якусь віддзеркалювальну межу в часі, тобто умовну межу, по один бік якої час рухається вперед, а по інший – назад.

«Зображення Великого вибуху як дзеркала акуратно пояснює багато особливостей Всесвіту, які в іншому разі могли б здатися такими, що суперечать найосновнішим законам фізики, – інформує дослідник. – Наприклад, для кожного фізичного процесу квантова теорія припускає «дзеркальний» процес, у якому простір інвертується, час обертається назад, а кожна частка замінюється своєю античастинкою».

Згідно з цією теорією, «дзеркальний» процес має відбуватися з тією ж швидкістю, що й початковий. Одна з найосновніших загадок відомого нам Всесвіту полягає в тому, що він, мабуть, порушує цю симетрію, тому що час завжди йде вперед, а частинок більше, ніж античастинок.

«Наша гіпотеза дзеркала відновлює симетрію Всесвіту, – вважає Ніл Турок. – Коли ви дивитеся в дзеркало, ви бачите своє відображення: якщо ви шульга, то зображення буде правою рукою і навпаки. Поєднання вас і вашого відображення в дзеркалі більш симетричне, ніж якби ви були самі. Коли Бойл і я екстраполювали наш Всесвіт назад через Великий вибух, ми знайшли його дзеркальне відображення – Всесвіт до вибуху, в якому, відносно нас, час іде назад, а античастинок більше, ніж частинок».

Більше публікацій за темою