Палеонтологи оголосили про відкриття нового виду в роді тиранозаврових динозаврів – лабоканія агуйоні (Labocania aguillonae) – на основі часткового скелета, знайденого в Коауїлі, Мексика.
Нещодавно виявлений вид динозаврів жив у кампанський ярус крейдяного періоду, близько 72,5 мільйона років тому.
Стародавній хижак був завдовжки не менше 6,3 м – відносно невеликий за мірками тиранозаврів.
Тиранозаври домінували як вищі хижаки в пізній крейді західної частини Північної Америки (Ларамідія). У сеноманському і туронському ярусах (від 100 до 89 мільйонів років тому) тиранозаври були відносно невеликими, неспеціалізованими й малорізноманітними. Однак до кампанського ярусу (83 мільйони років тому) вони зазнали значних змін, поширилися, а деякі з них стали значно більшими з вузькою спеціалізацією.
Клада лабоканія домінувала в південній Ларамідії в той час, коли на півночі домінували дасплетозавріни та альбертозавріни.
Високий ендемізм, спостережуваний у тиранозаврів, примітний з огляду на те, що сучасні вищі хижаки мають великі географічні ареали й натякають на те, що різноманітність м’ясоїдних динозаврів недооцінювалася.
Сильно фрагментарний і вивітрений частковий скелет лабоканії був знайдений у верхній частині формації Серро-дель-Пуебло в Ла-Парріта, за 54 км на захід від Сальтільо, Коауїла, Мексика.
Анатомія динозавра припускає, що він являє собою тиранозавріна, що має схожість із тетрафонеїнами (Teratophoneini) і, зокрема, з лабоканією аномалою (Labocania anomala).
«Labocania aguillonae тісно пов’язана з Labocania anomala, бістахіеверсором (Bistahieversor sealeyi) і тетрафонеєм (Teratophoneus curriei)», – додають палеонтологи.
«Вона доповнює різноманітність формації Серро-дель-Пуебло і показує, що ендемічність існувала серед тиранозаврів у пізньому кампані, з окремими видами та кладами, що населяють північну частину Великих рівнин на півночі континенту та американський південний захід з Мексикою на півдні».
З огляду на обмежену географічну вибірку, багато видів тиранозаврів, ймовірно, залишаються невиявленими.
Конкуренція між видами, ймовірно, сприяла посиленню ендемізму серед динозаврів.
Чому у великих динозаврів такий незвично високий рівень ендемізму порівняно з сучасними ссавцями, залишається незрозумілим.
Відкриття описано в статті, опублікованій цього тижня в журналі Fossil Studies.
