Припливи та відливи відбуваються через гравітаційну взаємодію Місяця і Землі, але це не єдина сила тяжіння, яка відчутно впливає на життя на планеті. Портал bigthink.com розповів про те, як наші океани реагують на тяжіння Марса.
Сили тяжіння Сонця та інших планет спричиняють циклічні зміни в орієнтації та русі Землі протягом тисяч років. Цей феномен також впливає і на довгострокові зміни клімату. Він відомий під назвою «цикли Міланковича» – на честь сербського геофізика й астронома Мілутіна Міланковича, який опрацював математичні нюанси цього явища в 1920-х.
Цикли Міланковича охоплюють зміни еліптичності орбіти Землі навколо Сонця, нахил осі обертання планети та прецесію – яка з півкуль спрямована в бік Сонця в різних точках орбіти. Кожен із цих параметрів впливає на те, як сонячне світло розподіляється по планеті, що, своєю чергою, впливає на атмосферні процеси, океани та екосистеми. По суті, цикли Міланковича можна назвати свого роду «глобальними» порами року – вони тривають не місяцями, а десятками тисяч років.
Не так давно команда французьких і австралійських геологів знайшла докази того, що довгострокові варіації орбіти впливали на Землю і в минулому. Подібні зміни називають «великими астрономічними циклами» – зазвичай вони відбуваються протягом одного мільйона років або довше. Через це їх неможливо виявити навіть під час вивчення найстаріших льодів Антарктики, чий вік становить 800 000 років.
Нова наукова робота, опублікована в журналі Nature Communications, використовує інший природний архів інформації – глибоководний мул. Він накопичується поступово, шар за шаром, але попередні дослідження в схожому напрямі вважали, що прогалини в цьому «архіві» – не більше ніж дефекти даних. Вони виникають у періоди, коли на дні океану не накопичується новий мул або пропадає старий.
Насправді ж, прогалини в шарах глибоководного мулу – ознака змін у течіях світових океанів. І, судячи з усього, вони побічно викликані Марсом. На думку вчених, періоди появи прогалин збігаються зі специфічним великим циклом, під час якого еліптичність орбіт Марса і Землі то синхронізується, то розходиться.
Чому дрібні зміни в силах тяжіння Марса впливають на океани? Автори наукової роботи називають цей феномен свого роду планетарною «машиною Голдберга». Коли орбіти Марса і Землі переходять у критичні точки великого циклу, температури на Землі стають на 1,75 градуса Цельсія вищими за середні. Контраст між зимою і літом досягає максимуму, а це може створити зміни в тому, як течії океанів переносять тепло по планеті. Нарешті, зміни в теплообміні підвищують інтенсивність підводної течії – через неї й з’являються прогалини в шарах мулу.