Міжнародна команда астрофізиків змоделювала події, які могли призвести до різкої зміни клімату на Землі. У результаті вона дійшла висновку про те, що два мільйони років тому наша планета зазнала суворого впливу холодних міжзоряних хмар.
Дослідження опубліковано в журналі Nature Astronomy, а коротко про нього розповідає Phys.org. Автори статті зазначають, що близько двох мільйонів років тому Земля була зовсім не такою, якою ми її знаємо.
І відтоді вона кілька разів переживала льодовикові періоди, після закінчення яких значно змінювався видовий склад. Науковці давно припускають, що льодовикові періоди виникають за певним циклом і низкою причин, серед яких найчастіше називають зміну нахилу і швидкості обертання планети, тектоніку плит, виверження вулканів і зміни рівня концентрації вуглекислого газу в атмосфері.
Однак у новому дослідженні як одну з таких причин автори розглянули події, до яких Земля не мала прямого стосунку. Так, команда Мерав Офер, професора астрономії Бостонського університету, представила докази того, що близько двох мільйонів років тому наша Сонячна система зіткнулася з гігантською міжзоряною хмарою.
Моделювання показало, що хмара могла бути вкрай щільною, здатною загальмувати поширення сонячного вітру в космічному просторі. Це означає, що і до Землі сонячної радіації могло надходити менше, ніж зазвичай.
Відомо, що Сонячна система оточена плазмовим щитом, що виходить від Сонця. Він складається з постійного потоку заряджених частинок, званого сонячним вітром. Цей вітер простягається далеко за межі Плутона й огортає планети свого роду «гігантською бульбашкою».
Щит рятує нас від радіації та галактичних променів, які здатні змінити ДНК. Але в новому дослідженні стверджується, що близько двох мільйонів років тому на короткий час Земля та інші планети Сонячної системи опинилися поза таким захистом.
«Наша стаття є першою, яка кількісно показує, що відбулося зіткнення Сонця з чимось за межами Сонячної системи, що могло вплинути на клімат Землі, – каже Офер. – Наша стаття показує, що зірки не тільки рухаються, а й стикаються з радикальними змінами».
Складні комп’ютерні моделі допомогли зрозуміти, де саме розташовувалося Сонце два мільйони років тому, якою тоді була геліосфера і Сонячна система. Виявилося, що по сусідству з Сонячною системою розташовувався ланцюжок величезних, щільних і дуже холодних хмар, які складалися переважно з атомів водню.
Моделювання показало, що одна з хмар могла зіткнутися з геліосферою. Якщо це дійсно сталося, то Земля була повністю піддана впливу міжзоряного середовища, де газ і пил змішувалися із залишками атомних елементів зірок, що вибухнули, включно із залізом і плутоній.
На користь цієї теорії свідчить той факт, що раніше на нашій планеті неодноразово, особливо на дні океанів, знаходили ізотопи заліза і плутонію, які, згідно з нашим уявленням, потрапити на Землю не могли. Їхній вік, що цікаво, збігається з температурними рекордами, які вказують на найпотужніший період охолодження.